Самотність: причини та наслідки для здоров’я

Самотність — це унікальний і складний емоційний стан, який характеризується відчуттям ізоляції та відсутності близьких, значущих соціальних зв’язків. Вона виникає, коли є розрив між бажаними та наявними соціальними зв’язками і може бути пов’язана з різними факторами, такими, як соціальна ізоляція, відсутність глибоких емоційних зв’язків, погані соціальні навички або переживання депресії.

У кожному віці почуття самотності має свої відтінки. У підлітковому віці самотність набуває форми невходження в групу, розчарування в друзях, усвідомлення своєї несхожості тощо. У юнацькому віці це почуття пов’язане з особистим життям, у зрілому – з проблемою безшлюбності, відсутністю взаєморозуміння в сім’ї, у літньому – з виходом на пенсію, з утратою близьких людей.

Вважається, що самотні люди значно легше піддаються хворобам ніж ті, у кого є родина. У них вищий ризик серцево-судинних захворювань, менша тривалість життя.

Відзначається, що самотність негативно впливає на почуття задоволення життям, настрій людей, особливо літніх, спричиняє песимістичний погляд на майбутнє.

Самотність має два стани: зовнішній і внутрішній, що тісно пов’язані між собою, але не тотожні. Внутрішня самотність – результат суперечності людини з собою, її можна подолати лише екзистенційною (внутрішньою) комунікацією.

Зовнішня самотність може бути результатом суперечності людини й соціального оточення (випадок, конфлікт, лихо, катастрофа тощо). Стан самотності породжує складна взаємодія різних почуттів та емоцій. Можливо, причини цієї незадоволеності криються у самооцінці.

Зв’язок між низькою самооцінкою і самотністю, пояснюється двояким чином: по-перше, посиланнями на те, що низька самооцінка породжує внутрішнє самовідчуження людини, по-друге супроводжується системою таких установок і поведінкових реакцій, які самі по собі ускладнюють міжособисте спілкування.

Людина, що має сильно виражену потребу в спілкуванні, буде відчувати себе самотньою і в тому випадку, якщо її контакти з людьми обмежені одним-двома індивідами, але вона хотіла б спілкуватися відразу з багатьма. У той же час той, хто не відчуває такої потреби, може не відчувати своєї самотності навіть в умовах повної і тривалої відсутності спілкування з людьми.

Подолати самотність людина може лише в тому випадку, коли вона є психологічно відкритою до конструктивного діалогу, коли бачить і поважає цінність іншого «Я», намагається його зрозуміти.

Звичайно, багато що залежить від нас самих. Поки ми самі не захочемо вирватися з стану самотності, ніхто нам у цьому не допоможе. Люди тому рідко бувають щасливими, що ніколи не знають, чого ж хочуть насправді.

Коли вони самотні, то мріють знайти того, з ким буде добре поруч, але варто цьому статися, як люди знову прагнуть бути одні, тим самим прирікаючи себе на вічні метання в пошуках щастя. Повністю подолати самотність неможливо, але, напевно, й непотрібно. Сучасна людина повинна зрозуміти природу самотності.

Особистість, перш за все, має бути внутрішньо вільною, і в той же час стати повноцінним суб’єктом людської діяльності. А це означає: оволодіти глибинами міжлюдського спілкування, навчитися жити в умовах зростаючої соціокультурної комунікації, знайти мову поза суб’єктних відносин з природою.